Потоплення “Титаніка” – одна з найстрашніших морських катастроф мирного часу.

“Титанік” (англ. Titanic) – британський трансатлантичний пароплав, другий лайнер класу “Олімпік” компанії “White Star Line”. Найбільше пасажирське судно у історії у 1912—1913 роках. Під час першого рейсу затонув у північній Атлантиці, зіткнувшись із айсбергом у ніч із 14 на 15 квітня 1912 року.

Будувався в Белфасті на верфі Harland & Wolff з 1909 по 1912 рік. «Титанік» був обладнаний двома чотирициліндровими паровими машинами та паровою турбіною. Вся силова установка мала потужність 55 000 к. с. Лайнер міг розвивати швидкість до 23 вузлів (42 км/год). Його водотоннажність, що перевищувала пароплав-близнюк «Олімпік» на 243 т, становила 52 310 т. Корпус судна був виготовлений зі сталі. Трюм та нижні палуби поділялися на 16 відсіків переборками з герметичними дверима. При пошкодженні днища потраплянню води у відсіки перешкоджало подвійне дно. Журнал «Shipbuilder» назвав «Титанік» практично непотоплюваним, цей вислів набув широкого поширення у пресі та серед громадськості. Відповідно до застарілих правил «Титанік» було оснащено 20 рятувальними шлюпками, сумарною місткістю 1178 осіб, що становило лише третину від максимального завантаження пароплава .

Каюти та громадські приміщення «Титаніка» поділялися на три класи. До послуг пасажирів першого класу були представлені плавальний басейн, корт для гри в сквош, ресторан “À La Carte”, два кафе, гімнастичний зал. У всіх класах були обідні та курильні салони, відкриті та закриті променади. Найбільш розкішними та вишуканими були інтер’єри першого класу, виконані у різних художніх стилях з використанням дорогих матеріалів, таких як червоне дерево, позолота, вітражне скло, шовк та інші. Каюти та салони третього класу оформлялися максимально просто: сталеві стіни забарвлювалися в білий колір або обшивалися дерев’яними панелями.

10 квітня 1912 року «Титанік» вирушив із Саутгемптона до Нью-Йорка, у свій перший та єдиний рейс. Здійснивши зупинки у французькому Шербурі та ірландському Квінстауні, лайнер вийшов у Атлантичний океан з 1317 пасажирами та 908 членами екіпажу на борту. Планувалося прибути до Нью-Йорка 17 квітня. Командував судном капітан Едвард Сміт. 14 квітня радіостанція “Титаніка” прийняла сім льодових попереджень, проте лайнер продовжував рухатися майже на граничній швидкості. Щоб уникнути зустрічі з плавучими льодами, капітан наказав йти трохи на південніше від звичного маршруту.

14 квітня о 23:39 дозорний із марсового майданчика, Фліт доповів на капітанський місток про айсберг прямо по курсу. Менше ніж за хвилину сталося зіткнення. Отримавши кілька пробоїн загальною протяжністю близько 90 метрів, пароплав почав тонути. У шлюпки садили насамперед жінок та дітей. О 2:20 15 квітня, розділившись на дві частини, «Титанік» затонув, забравши життя 1496 человек. 712 людей, що врятувалися, підібрав пароплав «Карпатія».

Уламки «Титаніка» лежать на глибині 3750 м. Вперше їх виявила експедиція Роберта Балларда в 1985 році. Наступні експедиції підняли із дна тисячі артефактів. Носова і кормова частини глибоко пішли в донний мул і перебувають у слабкому стані, підйом їх на поверхню в цілості неможливий. 

Титанік виходить із Саутгемптона в перший і останній рейс 10 квітня 1912 року

Проектування та будівництво


Ідея

На початку XX століття на ринку трансатлантичних перевезень склалася велика конкуренція між судноплавними компаніями “Кунард Лайн” та “Уайт Стар Лайн”. Обидві вони були британськими, але Уайт Стар Лайн входила в американський трест International Mercantile Marine Company (IMM), а Кунард Лайн перебувала під впливом британського Адміралтейства. 

У 1907 році компанія «Кунард Лайн» ввела в експлуатацію паротурбоходи «Мавританія» та «Лузітанія» — найбільші судна у світі того часу. Крім того, вони здатні розвивати швидкість до 25 вузлів (46 км/год), що дозволяло їм перетинати Атлантичний океан лише за 5 днів.

◀ Ініціатор будівництва лайнерів класу «Олімпік» Джозеф Брюс Ісмей

Поява великих, швидкохідних та надійних лайнерів у основного конкурента згубно позначилося на прибутку “Уайт Стар Лайн”. Її виконавчий директор, Джозеф Брюс Ісмей, проконсультувавшись з президентом ірландської суднобудівної верфі «Харленд енд Вулф» Вільямом Піррі, прийняв рішення про будівництво двох суперлайнерів, не настільки швидкохідних, як «Лузітанія» і «Маврітанія», але переважаючих їх за водотонажністю та рівнем сервису. За задумом керівників судноплавної компанії, першим заступити на службу повинен був пароплав «Олімпік», а через 10 місяців – «Титанік», названий на честь героїв давньогрецьких міфів – титанів.

Проектування


Проектуванням лайнерів класу “Олімпік” зайнялася конструкторська рада верфі “Харленд енд Вулф”. 

До нього входили голова верфі Вільям Піррі, директор-розпорядник Олександр Карлейль, директор конструкторського бюро Томас Ендрюс та його заступник Едвард Вайлдінг. Карлейль розробив проект корпусу, склав плани встановлення машин та механізмів, Ендрюс повністю відповідав за розробку проектної документації.

Конструкторські креслення зайняли 411 окремих документів. Ознайомившись із основними з них, керівництво «Уайт Стар Лайн» уклало угоду про будівництво двох гігантських лайнерів з верф’ю «Харленд енд Вулф», з якою давно мала тісні економічні відносини. 

Будівництво


Підготовка

Щоб зберегти конкурентоспроможність серед центрів суднобудування, белфастська верф Harland & Wolff ще в 1903 році почала зведення найбільшого сухого доку у світі. Вільям Піррі передбачав збільшення розмірів судів у короткостроковій перспективі. 

Головний конструктор “Титаніка” Томас Ендрюс

Нова споруда отримала назву «Сухий док Томпсона», контракти на її будівництво було укладено у 1903 році з терміном виконання у 3,5 роки. Головним підрядником стала лондонська фірма «Scott & Middleton», але місцеві компанії теж залучалися до роботи вартістю £350 000. Довжина доку становила 259 м, ширина — 39 м, товщина основи — 6 м.

Перед початком будівництва в гирлі річки Лаган були проведені дорогі днопоглиблювальні роботи. Док призначався для добудови та ремонту великих суден, таких як лайнери класу Олімпік. 

Для будівництва «Олімпіка» і «Титаніка» — перших пароплавів класу «Олімпік», три старі будівельні майданчики верфі довелося перетворити на два нові. У ході підготовки до будівництва лайнерів над двома новими стапелями містобудівною компанією «Sir William Arrol & Co.» було споруджено козлові рами заввишки 69,5 м, шириною 83 м і масою понад 6 тисяч тонн, а над ними зведено 200-тонний. з 60-метровою стрілою рамно-баштовий портальний кран – найбільший у світі на той момент. Для виконання всіляких вантажопідйомних робіт було встановлено ще 12 допоміжних мобільних кранів і 6 ферм, що рухаються (по 3 над кожним стапелем).

На стапелях

Початкова стадія будівництва. На передньому плані кіль “Олімпіка”, на задньому – “Титаніка”, 1909 рік

Креслення майбутнього гіганта були схвалені 29 липня 1908 року. “Титаніку” було присвоєно серійний номер 401. Кіль лайнера було закладено 31 березня 1909 року. 

Будівництво «Титаніка» велося за класичною схемою: на горизонтальний кіль — монолітний сталевий брус завтовшки 7,62 см, встановлювався вертикальний.

До нього кріпилися балки, з’єднані між собою сталевими клепаними листами, які утворювали настил другого дна. 

З боків від кільового бруса встановлювалися стрінгери, що забезпечують поздовжню твердість вздовж довжини корпусу. На судах класу «Олімпік» встановлювали по 4 днищеві стрінгери на кожній стороні між центральною балкою та крайнім листом. Крім них, під майбутнім машинним відділенням підвищення жорсткості встановили додаткові стрингеры. 

Після спорудження настилу другого дна перпендикулярно до кіля з обох бортів встановлювалися сталеві шпангоути, що є профільними балками. Шпангоути правого та лівого бортів з’єднувалися поперечними сталевими балками – бімсами, на яких кріпились палубні настили. 

До 20 листопада 1909 року був готовий основний металевий кістяк — каркас із перебірок та 300 поперечних сталевих шпангоутів. Шпангоути висотою по 20 м досягали настилу шостої палуби (палуби B) і відстояли один від одного на відстані 91 см, але в носовій частині ця відстань скорочувалася до 60 см, а в кормовій – до 69 см. В області розташування важких машин та механізмів міцність підвищили шляхом установки через невеликі відстані рамних шпангоутів.

Каркас корабля обшивався сталевими листами 9 × 1,87 м завтовшки від 2,5 до 3,8 см і масою, що варіювалася в залежності від товщини в діапазоні від 2,5 до 4,5 т. Листи зовнішньої обшивки мали однаковий розмір із листами настилу палуб. 

Габарити були стандартними для сталеварного виробництва того часу. При будівництві «Титаніка» використовувалася сталь найвищого ґатунку, яка ще довгі роки після нього залишалася промисловим стандартом. Проте сталеві листи ще до кріплення мали невеликий дефект. 

Справа в тому, що на верфі Harland & Wolff перфорацію заклепувальних отворів здійснювали холодним способом за допомогою пробійника і кувалди, в результаті по периферії отворів утворилися мікротріщини. Листи закріплювалися трьома рядами сталевих та залізних заклепок. Залізо для заклепок не було найвищої якості. 

Замовляючи матеріал для заклепок, «Harland & Wolff» зупинила свій вибір на бруску № 3 стандарту «Best», тоді як більшість суднобудівників уже тоді воліли використовувати зразок № 4 («Best-best»), що традиційно йшов на виготовлення якорів, ланцюгів і заклепок. 

Межа міцності на розрив у зразку № 4 наближалася до 80 % від аналогічної характеристики сталі, тоді як у № 3 становив лише 73 %. Всього на будівництво «Титаніка» пішло понад три мільйони заклепок. 75% їх забивалися вручну, інші — з допомогою гідравлічної клепальной гармати.

Будівництво «Титаніка» здійснювали близько 1500 робітників. Наймолодшим із них було по 12—13 років. Хлопчики працювали із заклепками: розігрівали їх на портативних коксових печах до температури 815-990 ° С і швидко підносили у вказане місце. 

На той час дотриманню правил техніки безпеки практично не приділялося уваги. Цим пояснюється велика кількість нещасних випадків. За час робіт на стапелі загинуло 6 робітників, більшість із них від падіння з великої висоти, ще двоє загинули в цехах та підсобних приміщеннях верфі. 246 людей отримали травми, з них 28 – тяжкі (ампутації кінцівок, роздроблення кісток).

Спуск на воду

Спуску лайнера на воду передувала тривала підготовка. Спочатку розбиралися ліси. Потім маса ще не повністю побудованого судна з дубових колодок підкилів переносилася на гідравлічні курки, після чого з-під днища прибиралися опори і стійки, які підтримували корпус в необхідному положенні, кріпилися дерев’яні санки. Після закінчення цієї операції ретельно змащувалися спускові доріжки.

“Титанік” на стапелі перед спуском на воду 1911 року

Для спуску великого судна йшло 23 тонни паровозного масла, мастила з риб’ячого жиру і рідкого мила.

31 травня 1911 року з нагоди спуску «Титаніка» на воду на набережній Белфаста та на піщаних мілинах річки Лаган зібралося близько 100 000 людей. Великий резонанс був викликаний ще й тим, що цього ж дня «White Star Line» запланувала вихід з Белфасту «Олімпіка», що успішно пройшов ходові випробування. 

На спеціальній трибуні біля корпусу лайнера були почесні гості: власник тресту «IMM» Джон Пірпонт Морган, Джозеф Брюс Ісмей з дочкою Маргарет, лорд і леді Піррі, мер Белфаста та інші чиновники. Неподалік носової частини було встановлено ще три трибуни: дві для запрошених гостей, одна преси. Як і всі судна компанії White Star Line, Титанік не проходив традиційний обряд хрещення, об його борт не розбивали пляшку з шампанським.

Близько полудня останній обхід здійснив президент судноверфі Вільям Піррі, наостанок ще раз проінструктувавши робочих. У цей час у повітря злетіла сигнальна ракета, закликаючи всі дрібні судна покинути затоку, оскільки наближався час спуску. З цієї причини на кормі «Титаніка» було піднято червоний прапор. 

О 12:13 за допомогою гідравлічного пускового механізму було віддано курки, корабель почав рух по похилій площині стапеля. О 12:14 “Титанік” за 62 секунди благополучно зійшов кормою вперед зі стапеля в річку Лаган.

“Титанік” сходить зі стапеля

Для гальмування використовувалися шість якорів і два прикріплені до судна якірні ланцюги по 80 тонн кожен, які волочилися по дну, зупиняючи «Титанік», який розвинув швидкість 12 вузлів. До повної зупинки новий лайнер пройшов половину своєї довжини.

Завершення будівництва

Після спуску на воду «Титанік» відбуксирували на добудовувальний причал, де проходили подальші роботи. У ході добудови потрібно було встановити все великовагове обладнання (котли, парові машини, турбіну, румпельну машину, генератори та інші вузли), поставити димові труби та щогли, підвести комунікації, обробити та меблювати приміщення. 

На момент початку добудовних робіт маса корабля (власне, лише каркаса, обшитого листами) становила 26 тисяч тонн. 

Фінальна стадія будівництва у сухому доці Томсона

Спочатку «Титанік» анітрохи не відрізнявся від «близнюка» «Олімпіка». У першому рейсі «Олімпіка» взяв участь Брюс Ісмей, у ході подорожі він відзначив низку дрібних недоліків, які були виправлені на «Титаніку». Зокрема, Ісмей звернув увагу на занадто просторі прогулянкові палуби. На “Титаніку” зайві площі були зайняті додатковими каютами. 

Також на «Титаніку» було збільшено хол для прийомів першого класу, що здався Ісмею на «Олімпіці» занадто тісним. Третя зміна стосувалася променаду (прогулянкової палуби) першого класу на палубі А. Глава компанії вважав, що у «Титаніку» носову частину палуби треба засклити, щоб уберегти пасажирів від дощу і вітру.

Важке обладнання встановлювали на місця за допомогою німецького плавучого крана вантажопідйомністю 250 тонн. Котли були опущені в котельні відділення через шахти димових труб. Виливку деталей та виробництво механізмів здійснювали ливарні та складальні цехи переважно «Харленд енд Вулф». До початку оздоблювальних робіт було змонтовано електрообладнання, водогін та систему вентиляції.

18 вересня 1911 року “Уайт Стар Лайн” оголосила попередню дату виходу “Титаніка” в перший рейс – 20 березня 1912 року. Проте 20 вересня «Олімпік» зіткнувся з крейсером «Хоук», лайнеру потрібен терміновий ремонт у сухому доку «Харленд енд Вулф». Щоб завершити всі ремонтні роботи в максимально короткий термін, на «Олімпік» з «Титаніка» було відкликано близько 1000 робітників. Затримка змусила перенести дату відправлення на 10 квітня. У грудні було встановлено чотири димові труби. У січні 1912 року на верхній палубі «Титаніка» було поставлено 20 рятувальних шлюпок, зведено капітанський місток.

Установка валу правого гребного гвинта

На початку лютого в сухому доці на «Титанік» встановили три гребні гвинти, зробили остаточне фарбування корпусу, у тому числі нижче за ватерлінію, налагодили систему бездротового зв’язку. До кінця березня 1912 року основну частину робіт над лайнером було завершено.

30 березня новий пароплав був застрахований терміном на один рік у компанії «Атлантик», що входила до страхової корпорації «Lloyd’s of London», на суму 5 млн. доларів США при тому, що його будівництво обійшлося «Уайт Стар Лайн» у $7,5 млн. Страховка покривала як повну втрату судна, і вихід його з ладу.

Залиште коментар